Заочний вебінар «Хронічний стрес. Дезадаптація»

Г. Сельє довів, що саме стрес є головним адаптаційним механізмом в організмі кожної людини, який допомагає їй адаптуватись до підвищених вимог або змін у житті.

Процес дезадаптації розпочинається тоді, коли в процесі тривалого пристосування людини до підвищених навантажень закінчуються фізіологічні резерви і виникає нервово-гормональне виснаження організму. При дистресі формуються грізні дисрегуляторні розлади, які призводять до розвитку патологічних процесів, станів, хвороб.

Представлені графіки стадій стресу і адаптації схожі між собою, адже вони характеризують універсальну модель відповіді організму людини на перевантаження:   напруження – адаптація – дезадаптація.   При дезадаптації дорослі і діти втрачають здатність адаптуватись до дії стресових факторів за рахунок пригнічення механізмів антистресового захисту. При хронічному стресі виникають порушення фізичного і психічного здоров’я, поведінки, інтелекту, труднощів у відносинах; розвиваються різні пошкодження, порушення деструкції, дистрофії, язвоутворення, імунодефіцити.   Докладніше...

Стрес та розлади  адаптації

Стресорна відповідь, охоплюючи весь організм людини, впливає на роботу головного мозку, а також на емоції та поведінку, що проявляється соматичними тілесними симптомами.

Стрес сам собою є дуже важливим для виживання. Однак хронічний стрес безпосередньо пов’язаний із початком і прогресуванням багатьох патологічних станів. В умовах тривалого впливу стресорних факторів порушується ендокринний, гормональний та вегетативний баланс, що призводить до дезадаптації (зриву адаптації). Дезадаптація визначає розвиток негативних
психологічних і соматичних наслідків стресу:

I. Розвивається психічна напруга , підвищується рівень неспання та надконтроль:

· Надмірні побоювання і занепокоєння по дрібницях, метушливість; 

· Відчуття збудженості та перебування на межі зриву; 

· Тривожні очікування, страхи, емоційна лабільність; 

· Інсомнія (утруднення при засинанні та уривчастий сон); 

· Порушення концентрації уваги та погіршення пам'яті. 

ІІ. Змінюється робота головного мозку, ендокринної та вегетативної нервової систем:

· У напруженому режимі починають працювати надниркові залози, викидаючи кортизол і адреналін; 

· З'являються полісистемні симптоми вегетативної дисфункції у поєднанні з підвищеною стомлюваністю; 

· Наростає м'язова напруга, особливо в аксіальній мускулатурі, що супроводжується болем. 

При стресах у 4 рази підвищується ризик серцево-судинних захворювань та у 2 рази – ризик болю в спині.

Стадії адаптаційних змін в організмі

Обидва поняття – стрес та дистрес – запровадив Ганс Сельє на початку минулого століття. Дистрес він класифікував як «поганий стрес». Стрес, з яким організм не в змозі впоратися.

Фази стресу:

· мобілізація      · опір      · виснаження   

Уявіть, що після фази виснаження не настає розслаблення та відновлення сил – і після стресу організм, який виробив свій ресурс для того, щоб адаптуватися до нових умов, не отримав відпочинку. Натомість він отримав новий стрес, відповідно новий сигнал до мобілізації сил, а він уже й так працював на межі.

Для того, щоб краще зрозуміти як це відбувається, проведемо аналогію з м'язом.

Уявіть, Ви підняли та тримаєте важку штангу. Вам важко, Ваші м'язи ниють і вимагають відпочинку, але замість того, щоб опустити штангу та відпочити, Ви додаєте вагу на штангу, а потім ще й ще. Навіть не будучи спортсменом, будь-яка людина може уявити, що довго так продовжуватися не зможе - як мінімум, Ви опустите штангу, а то й просто впадете під таким навантаженням. Так і з дистресом – людина просто "падає" під тяжкістю постійного навантаження на організм, яке в результаті стає просто непосильним.

Стадії адаптаційних змін у організмі.

1. Стадія фізіологічної напруги  організму характеризується переважанням процесів збудження в корі головного мозку та їх поширенням на підкіркові та нижчі рухові та вегетативні центри, посиленням вироблення гормонів корою надниркових залоз, активізацією функцій вегетативних систем та обміну речовин. Для цієї стадії характерні зростання числа активних моторних одиниць на рівні рухового апарату, додаткове включення м'язових волокон, збільшення сили та швидкості скорочення м'язів, накопичення у м'язах глікогену, АТФ та креатинфосфату (КрФ). Спортивна працездатність характеризується нестійкістю. У стадії напруги організму основне навантаження лягає на регуляторні механізми, за рахунок підвищення активності яких здійснюється пристосування фізіологічних реакцій та метаболізму до збільшених фізичних навантажень. У деяких випадках зміни функцій організму можуть мати виражений характер.

2. Стадія адаптованості  значною мірою тотожна стану тренованості. Отже, основу розвитку тренованості лежить процес адаптації організму до фізичних навантажень. Фізіологічну основу цієї стадії становить рівень функціонування різних органів і систем, що знову встановився, для підтримки гомеостазу в конкретних умовах діяльності. Функціональні зрушення у цей час не виходять за межі фізіологічних коливань, а працездатність спортсменів стабільна і навіть підвищується.

3. Стадія дизадаптації  організму розвивається внаслідок перенапруги адаптаційних механізмів та включення компенсаторних реакцій внаслідок інтенсивних тренувальних навантажень та недостатнього відпочинку між ними. Процес дизадаптації у порівнянні з процесом пристосування розвивається повільніше, терміни його наступу, тривалість та ступінь виразності функціональних змін відрізняються великою варіативністю та залежать від індивідуальних особливостей організму. Стадія дизадаптації характеризується тим, що в ній відсутні ознаки активації нервової та ендокринної систем та має місце деяке зниження загальної функціональної стійкості організму. Цей стан може бути віднесений до передболювального. При дизадаптації спостерігаються емоційна та вегетативна нестійкість, дратівливість, запальність, головний біль, порушення сну. Знижується розумова та фізична працездатність.

Процес дизадаптації – результат того, що біосоціальна плата за адаптацію до інтенсивних тренувальних та змагальних навантажень вийшла за межі фізіологічних резервів організму.

При адаптації до надмірним для даного організму фізичним навантаженням повною мірою реалізується загальнобіологічна закономірність, яка полягає в тому, що всі пристосувальні реакції організму до незвичайних факторів середовища мають лише відносну доцільність. Іншими словами, навіть стійка, довготривала адаптація до фізичних навантажень має свою функціональну чи структурну ціну.

Ціна адаптації може виявлятися у двох різних формах:

1) у прямому зношуванні функціональної системи, яку при адаптації падає головне навантаження,

2) у явищах негативної перехресної адаптації, тобто. у порушенні у адаптованих до певного фізичного навантаження людей інших функціональних систем та адаптаційних реакцій, не пов'язаних із цим навантаженням.

ПРИЧИНА ЗАХВОРЮВАНЬ ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ – ДИСТРЕСС

Найчастіше дистрес стає причиною ситуацій, коли дитина тиждень хворіє, потім днів п'ять проводить вдома, потім повертається до школи чи дитячого садка і незабаром знову занедужує.

У сучасному метушливому ритмі життя надмірного стресу або дистресу дедалі частіше зазнають не лише дорослі, а також діти й підлітки. Згодом наслідки дистресу можна спостерігати в кабінеті педіатра або інших лікарів – вони проявляються у вигляді різноманітних захворювань. Про те, що таке дистрес і як він впливає на здоров’я дітей та підлітків, докладніше розповідає асоційована професорка Ризького університету ім. Страдиня, президентка Латвійської асоціації педіатрів Ілзе Гропе.

Варто визнати – часто ми звикли вважати, що стрес є негативним, хоча по суті в розумних межах його слід оцінювати позитивно.
Він надзвичайно важливий для виживання. Серйозніші проблеми можуть виникнути тоді, коли стресу в нашому житті стає занадто багато, і в результаті настає дистрес – поганий, шкідливий і нездоровий стрес, що викликає несприятливі емоційні, а також фізіологічні зміни в організмі. Дистрес починається в той момент, коли більше не вдається витримувати стрес, і внаслідок цього процесу виникають найрізноманітніші відповідні реакції організму. Зокрема з’являються різні психосоматичні захворювання, оскільки імунна система дитячого та підліткового організму не здатна давати адекватну відповідь інфекціям.

Часто дистрес стає причиною ситуацій, коли дитина тиждень хворіє, потім днів п’ять проводить удома, повертається до школи чи дитячого садка і невдовзі знову занедужує.

І. Гропе зазначає: якщо дитину тривалий час піддавати надмірному стресу, то можуть не лише виникнути захворювання, що потребують конкретного лікування, а й змінитися поведінка. Дехто може стати агресивним або надмірно дратівливим, і це сигналізує про те, що рівень стресу став нестерпним.

У разі дистресу в дітей може початися заїкання, можуть з’явитися мимовільні примусові дії, зокрема патологічне прагнення до чистоти, коли діти починають надто інтенсивно мити руки. Може виникнути нетримання сечі, затримка дефекації, крім того, дитина може почати частіше хворіти на різні недуги дихальних шляхів, відчувати біль у животі та головний біль.

На додачу до цього в дітей можуть виникнути порушення концентрації та уваги, психологічний дискомфорт, зміни та коливання настрою, порушення сну, а також залежності, які є надзвичайно вираженою проблемою саме в підлітків.