АДАПТАЦІЯ ШКОЛЯРА

Адаптація дитини до школи є досить тривалим процесом, пов'язаним із значною напругою всіх систем організму

Що таке адаптація школяра?

Адаптація – це процес пристосування дитини до школи, до нових умов існування, нового виду діяльності та нових навантажень. Деякі з нас помилково вважають, що це тиждень чи два. Але насправді адаптація дитини до школи є досить тривалим процесом, пов'язаним із значною напругою всіх систем організму. Спостереження показали, що соціально-психологічна стійка адаптація дітей до школи відбувається на 5-6 тижні навчання і може тривати до півроку. І це від багатьох чинників: індивідуальних особливостей дитини, рівня складності освітньої програми, типу навчального закладу, ступеня підготовленості дитини. У цей період дуже важлива підтримка рідних та близьких.

За рівнем адаптованості дітей можна умовно поділити втричі групи. 

Перша група дітей адаптується приблизно до кінця жовтня. У цих дітей гарний настрій, вони активні, товариські, набувають нових друзів, виконують вимоги вчителя. Іноді, щоправда, відзначаються труднощі або у відносинах з учителем, або у спілкуванні з дітьми, але це добігає кінця першої чверті і діти повністю освоюють новий статус учня, нові вимоги та новий режим.

Друга група дітей адаптується за часом довше. Ці діти не можуть прийняти нову ситуацію в їхньому житті та систему навчання з обмеженнями та правилами. Такі школярі можуть грати під час уроків, не реагувати на зауваження вчителя чи реагувати сльозами, образами. Ці діти можуть відчувати труднощі у засвоєнні шкільної програми. І лише до кінця першого півріччя вони здатні прийняти правила школи і дотримуватися процесу навчання.

Третя група – діти, які не освоюють навчальну програму, вони спостерігаються негативні форми поведінки й негативні емоції. Вони часто «зривають» уроки, йдуть на конфлікт із учителем та однолітками. Якщо вчасно не розібратися з причинами такої поведінки, не скоригувати ці труднощі адаптації, все це може призвести до зриву адаптації та порушення психічного здоров'я. Спільні зусилля вчителів, педагогів, батьків, лікарів та шкільного психолога здатні знизити ризик виникнення у дитини дезадаптації та труднощів навчання.

Ознаки успішної адаптації школяра.

Дитина весела, спокійна, швидко знаходить друзів серед однокласників, встановлює контакт з учителем, без напруги виконує домашнє завдання, легко приймає правила шкільного життя, новий режим дня. Він не відчуває страхів і адекватно реагує на зауваження вчителя. На запитання: «А може, краще повернутися до дитячого садка?», рішуче відповідає «ні!».

З якими ж труднощами стикаються батьки та вчителі у перші роки навчання дітей?

1. Хронічна неуспішність.

У практиці відомі випадки, коли проблеми адаптації дитини залежать безпосередньо із ставленням батьків до школи. Деякі батьки дуже переймаються процесом відвідування дитиною шкільного закладу. З одного боку вони відчувають страх, що дитині буде погано в школі і важко, що дитина хворітиме і т.п. А з іншого боку, батьки очікують від свого чада лише позитивних результатів та активно демонструють йому невдоволення тим, що він не справляється, що чогось не вміє. У деяких сім'ях у період навчання відбувається зміна щодо дорослих до дітей, до їх успіхів та невдач. Дитина починає відчувати, що коли вона справляється з навчальним матеріалом, ладнає з однолітками та вчителями, то ставати «хорошою і улюбленою» для батьків. І, навпаки, якщо відчуває труднощі, то відчуває емоційне невдоволення рідних та осуд. Під впливом таких оцінок у дитини знижується впевненість у собі, підвищується тривожність, що призводить до дезорганізації діяльності та закріплює невдачі, які знову викликають невдоволення у батьків. І так, чим далі, тим гірше, і розірвати це коло стає дедалі складніше. Неуспішність стає хронічною.

2. Уникнення діяльності.

Відхід від діяльності можна спостерігати, коли дитина присутня на уроці, але не бере участь у процесі. Учень у разі «не бачить» і «не чує» те, що відбувається навколо. Він не виконує завдання вчителя і перебуває у стані відсутності. Це не пов'язано з підвищеною відволіканням дитини на сторонні предмети. Це відхід у себе, у свій внутрішній світ та фантазії. Найчастіше це відбувається з дітьми, які позбавлені достатньої уваги, любові та турботи з боку дорослих, батьків (наприклад: неблагополучні сім'ї).

3. Негативістська демонстративність.

Це ще один вид поведінки дитини, яка позбавлена ​​уваги та любові з боку батьків. Тут будуть скарги не на погане навчання, а на поведінку. Він порушує загальні норми дисципліни. Дорослі карають, але парадоксально: ті форми покарання, які використовуються, виявляються для дитини заохоченням. Дитина в даному випадку хоче звернути увагу будь-яким способом.

Саме уваги, кохання, ласку, а не турботу! Як часто можна почути батьків. «Ми все для нього робимо, дбаємо, годуємо, одягаємо, має всі іграшки, велосипед і комп'ютер, і поїздки на море». Але це лише матеріальна сторона, яка дитині не є важливою. Йому потрібні ваші почуття, ваше прийняття його таким, яким він є, розуміння його  почуттів та емоцій, тобто. ваше безумовне кохання.

4. Вербалізм.

Діти, що розвиваються за таким типом, відрізняються високим рівнем розвитку мови та затримкою мислення. Вербалізм формується у дошкільному віці та пов'язаний з особливостями розвитку пізнавальних процесів. Багато батьків вважають, що головне навчити дитину жваво і чітко говорити (вірші, казки тощо), але забувають приділяти увагу видам діяльності, які роблять основний внесок у розумовий розвиток. Це  абстрактне, логічне, практичне мислення , яке можна розвинути за допомогою конструювання, малювання, логічних або ролових ігор і т.п. Вербалізм призводить до підвищеної самооцінки дитини та високої оцінки з боку батьків її здібностей. З початком навчання у школі дитина стикається з труднощами під час вирішення завдань чи відчуває труднощі під час діяльності, що вимагає образного мислення. Не розуміючи, у чому причина, батьки можуть: а) звинувачувати вчителя; б) звинувачувати дитину. В останньому випадку батьки підвищують вимоги, змушують більше займатися, виявляють невдоволення, що призводить до підвищення невпевненості та тривожності дитини. І знову хронічна неуспішність. Вихід – це розвиток як мовних якостей, а й обов'язково образного мислення і логіки. Заняття ліпленням, малюванням, конструюванням, аплікаційними роботами, мозаїкою.

5. Дитина лінується – дуже часта скарга.

За лінню може стояти все, що завгодно.

А) Знижена потреба пізнавальних мотивів

Б) Відмова від діяльності, оскільки є стан невпевненості в успіху, і страх невдачі. Перед дитиною стоїть страх отримати зайвий раз звинувачення у некомпетентності і їй легше не робити, аніж робити.

В) Особливості темпераменту, коли дитина робить все дуже повільно, але сумлінно. Батькам здається, що він «лінується» і вони починають його підганяти, дратуються, виявляють невдоволення. А дитина відчуває, що вона не потрібна, що вона погана, не така як треба. Виникає тривога, яка дезорганізує діяльність.

Г) Іноді висока тривога теж може розцінюватися батьками як лінощі. Дитина ухиляється від будь-якої діяльності, якщо не переконаний, що робить правильно, добре, бо знає, що її любитимуть батьки.

Рідше буває лінь у своєму сенсі, коли дитина робить тільки те, що їй приємно. Це розпещеність».

СТРЕСОВІ РЕАКЦІЇ У ДІТЕЙ

При стресі, поряд з елементами адаптації до сильних подразників є елементи напруги і навіть пошкодження

Стрес – системна реакція організму на будь-яку біологічну, хімічну, фізичну, психологічну дію (стрессор), що має пристосувальне значення. У медицині, фізіології, психології виділяють позитивну (еустресс) та негативну (дистрес) форми стресу. За характером впливу виділяють нервово-психічний, тепловий чи холодовий, світловий, антропогенний та інші стреси.

Вперше фізіологічний стрес описаний Гансом Сельє як загальний адаптаційний синдром. Термін "стрес" він почав використовувати пізніше. Цей стан характеризується ослабленням, порушенням функцій.

Стрес є неспецифічною відповіддю організму на будь-яке пред'явлення йому вимоги. Іншими словами, крім специфічного ефекту, всі агенти, що впливають на нас, викликають також і неспецифічну потребу здійснити пристосувальні функції і тим самим відновити нормальний стан.

При стресі, поряд з елементами адаптації до сильних подразників є елементи напруги і навіть пошкодження. Саме універсальність супроводжуючої стрес «тріади змін» – зменшення тимусу, збільшення кори надниркових залоз і поява крововиливів і навіть виразок у слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту – дозволила Г. Сельє висловити гіпотезу про загальний адаптаційний синдром (ОАС), який згодом отримав назву «стр. Робота була опублікована в 1936 в журналі «Nature». Багаторічні дослідження Г. Сельє та його співробітників та послідовників у всьому світі підтверджують, що стрес є неспецифічною основою багатьох захворювань.

Сельє виділив 3 стадії загального адаптаційного синдрому:

1. Реакція тривоги (мобілізація адаптаційних можливостей – ці можливості обмежені).

2. Стадія опірності.

3. Стадія виснаження.

Для кожної стадії описані характерні зміни нервово-ендокринного функціонування.

Серед нефахівців з'явилася тенденція ототожнювати стрес просто з нервовою напругою (частково в цьому винен термін, що означає «напруга» у перекладі з англійської). Стрес – це не просто душевне хвилювання або нервова напруга. Насамперед, стрес – це універсальна фізіологічна реакція на досить сильні дії, що має описані симптоми та фази (від активації фізіологічного апарату до виснаження).

Роль стресу у розвитку захворювань

"Рветься там, де тонко: мішенню стресу в першу чергу стають генетично слабші органи, системи або вже вражені раніше якоюсь недугою". О. Кіріш

Мозок: погіршення кровопостачання через звуження судин кисневе голодування клітин мозку Нервова система: безсоння неврози депресії синдром хронічної втоми Якщо протягом останніх 6 місяців ви не можете впоратися зі стомленням, що не проходить навіть після відпочинку, постійно відчуваєте себе "розбитим", знизилася ні, любити, отже, вами заволодів синдром хронічної втоми. Його винуватець – стрес.

Серцево-судинна система: прискорене серцебиття аритмії, головний біль, мігрень, гіпертонічна хвороба, хвороба Рейно, інфаркт міокарда, ішемічна хвороба серця. За спостереженнями фахівців, стресові стани, що згодом призводять до інфаркту міокарда, у 18% випадків виникають у пацієнтів у чергах.

Дихальна система: почастішання дихання, задишка, хронічна гіпервентиляція легенів, порушення функцій гладкої мускулатури, бронхів, астма

Шлунково-кишковий тракт: порушення травлення запори виразка шлунка та дванадцятипалої кишки виразковий коліт Зниження функцій шлунково-кишкового тракту у відповідь на стрес у деяких країнах використовувалося як тест для викриття злочинців. В Індії, наприклад, підозрюваному давали пожувати "священного рису". Через побоювання бути розкритим і покараним винний випльовував зерна на пальмовий лист майже сухими, оскільки в стресовому стані гальмується слиновиділення.

Ендокринна система: порушення балансу гормонів (у чоловіків, наприклад, різко знижується вміст у крові чоловічого статевого гормону тестостерону) Ураження залоз внутрішньої секреції На Сході їх називають залозами долі. Після першої світової війни російські та німецькі вчені зафіксували у своїх країнах зростання захворювань на токсичний зоб і цукровий діабет. Під час Другої світової війни після сильних бомбардувань англійських міст у багатьох розвинулися хвороби щитовидної залози, які були охрещені лікарями "зобом бомбосховищ". різке збільшення вмісту глюкози у крові цукровий діабет

Печінка, жовчний міхур, нирки: порушення діяльності, пригнічення функцій

Сечостатева система: запалення сечового міхура, порушення менструального циклу, безпліддя у жінок, утруднення ерекції, передчасне виверження насіння, зниження активності сперматозоїдів, імпотенція у чоловіків

М'язова система: збереження високого м'язового тонусу навіть у стані спокою Винуватцями болю у спині завжди вважають деякі органічні захворювання (радикуліт, ішіас, патологія хребта). Але в багатьох випадках саме стрес призводить до сильної напруги м'язів спини, що викликає хворобливі відчуття.

Суглоби: запальний ревматоїдний артрит Шкіра: кропив'янка екзема лускатий лишай вугровий висип псоріаз

Імунна система: різке зниження імунітету

Стрес у дітей

Як і у дорослих, стрес у дітей є характерним та індивідуальним для кожного з них. Не кожна дитина піддається стресу в один і той же час. Одна дитина може легко проноситься через дні навчання в школі без будь-яких труднощів, отримуючи високі оцінки без найменших зусиль, а ось для іншого суперництво в школі здається настільки лякаючим, що у нього починаються болі в животі і головні болі навіть при вигляді шкільного.

Крім того, діти, які мають значний стрес, реагують на нього по-різному. Деякі маленькі діти можуть повернутися до дитячої поведінки, такої як тримати в роті великий палець або мочитися в ліжку. Старші діти демонструють ознаки депресії, стають мовчазними та замкнутими, уникають друзів, а інші виявляють стрес у важкій поведінці – нападах роздратування чи спалахах люті, які показують, що вони втрачають контроль над собою. Не є чимось незвичайним, коли діти під впливом стресу набувають нервових звичок або у них виникає судомний тик: миготіння, сіпання, намотування волосся на пальці або часте ковтання.

Якщо здається, що ваша дитина переживає стрес, потрібно з'ясувати, чому. Діти не завжди можуть словами висловити те, що їх непокоїть, тому психологи створили спеціальний путівник за симптомами, можливими причинами та способами подолання дитячих стресів.

Грудні діти та діти віком до двох років: підвищена дратівливість, відмова від їди, несподіване та різке порушення загальної картини сну.

Причини стресу: як правило, хвороба, розлука з близькими людьми, зміни в розпорядку дня, а також стрес, який переживають батьки.

Допомога: зняттю стресу у немовлят, починаючи з п'ятимісячного віку, найкраще сприяють ігри, особливо хованки, які змушують дитину повірити в те, що, незважаючи на тимчасові зникнення, тато та мама завжди повертаються і що вони завжди десь поруч. Ідучи, залишайте поряд з дитиною його улюблені іграшки. І звичайно ж будьте з ним уважнішими, добрішими, ласкавішими і дбайливішими. Пам'ятайте, що депресія чи агресія батьків негативно позначається навіть на найменших дітях.

Від двох до п'яти: поведінкова регресія (дитина повертається до соски, знову починає мочитися в штани або в ліжко), надмірні страхи, агресивна поведінка або неконтрольовані спалахи поганого настрою, заїкуватість, гіперактивність, сльози як реакція на все нове, нервові рухи.

Допомога: дітям дошкільного віку важко висловити почуття словами, особливо спілкуючись із дорослими. Хорошим способом з'ясувати, що саме відбувається з дитиною, є прослуховування його розмов з улюбленими іграшками, наодинці з якими малюк буває набагато відвертішим, ніж поряд з дорослими людьми. Хорошим способом зняти стрес є швидке, механічне малювання із використанням яскравих фарб, а також крик: дайте дитині можливість покричати на вулиці. Провідні американські психологи радять: не забувайте вимикати телевізор! Намагайтеся, щоб діти хоча б кілька годин на день проводили в тиші наодинці з книгою чи тихими, традиційними іграми. З ними повністю згодні і наші російські лікарі та педагоги. Хочете, щоб дитинство залишилося у пам'яті дитини як найщасливіший, золотий час, питають вони. Значить, вам потрібно частіше розмовляти з сином чи дочкою про те, про це, брати їх на руки, обіймати.

Від п'яти до десяти: незрозумілі болі та розлади, включаючи блювоту, підвищена заклопотаність своїм здоров'ям, відмова від відвідування школи та від прогулянок з іншими дітьми, занадто завзяте бажання здаватися хорошим, незрозумілі тривоги та страхи, нервові рухи, низька самооцінка, порушення сну та харчування.

Причини стресу: як правило, школа, друзі та неуспіхи чи конкуренція у навчанні. Діти в цьому віці починають розуміти, що хтось розумніший, хтось сильніший, а хтось красивіший за них, і це є для них серйозним психологічним навантаженням. Знущання та образи у школі стоять на першому місці у списку причин дитячого стресу. Однак ви будете здивовані, дізнавшись, що зовсім не завжди наші хлопчики та дівчатка залякані однолітками. Головний "збудник" стресу у школярів – вчителі. Їх боїться і ненавидить кожна десята дитина. Причиною дитячого стресу в будь-якому віці може стати велика сімейна подія, наприклад розлучення, народження ще однієї дитини, переїзд на інше місце проживання і, звичайно ж, смерть домашнього вихованця.

Допомога: по-перше, необхідно дізнатися, у чому причина стресу. З'ясувати це найкраще під час прогулянки або походу в кіно, коли дитина знаходиться далеко від інших членів сім'ї і, можливо, причина стресу домашньої обстановки. Малюнки та ігри також дозволяють краще дізнатися про те, що турбує дитину. Допомагають різного роду рольові ігри, коли від дитини потрібно показати, як би він повівся в тій чи іншій ситуації, а також інтенсивні та постійні фізичні вправи, наприклад біг вранці. До того ж психологи рекомендують говорити дітям правду і про розлучення, і про смерть, і про хворобу, або хоча б ту частину її, яка не призведе до додаткової травми. І звичайно ж дитина повинна знати, що батьки люблять її, підтримують, пишаються нею.

Не варто забувати і про традиційні дитячі страхи. Вони, на думку психологів, можуть стати причиною стресу. Насамперед йдеться про інстинктивну боязню дитини залишитися одному. Прагнення завжди бути зі своєю сім'єю закладено природою у підсвідомості кожної дитини. Не треба лякати сина тим, що ви віддасте його "вон тому дядькові" або говорити доньці, що здасте її в дитбудинок, якщо вона не слухатиметься. Ці безневинні, з погляду дорослих, загрози дітьми сприймаються вкрай гостро. За певних обставин вони здатні спричинити глибокий стрес у малолітніх хлопчиків та дівчаток. Наслідки цього стресу нерідко можуть отруїти все їхнє подальше життя.

Найгірше попереджають вчені, що одного разу потрапивши під вплив стресу, ми потім стаємо все більш уразливими для нових його атак. Звідси висновок: батьки мають зробити все, щоб знайомство зі стресовою ситуацією для їхнього чада настало якомога пізніше. І якщо в нашому житті нервових перевантажень уникнути зовсім неможливо, то ми повинні знати, як з ними боротися і уважніше ставитися до себе і оточуючих. Щасливе дитинство – це найголовніша спадщина, яку ми залишаємо своїй дитині. Повірте, у важку хвилину ці позитивні емоції та впевненість у собі можуть виявитися не менш важливими, ніж фамільний капітал.

Симптоми стресу у старшого підліткового віку практично ні чим не відрізняються від симптомів дорослої людини. Ось непрямі ознаки наявності стресу:

1. Самотність. Дитина відчуває, що віддаляється від сім'ї та друзів, або ж у неї виникає стійке враження, що "вона загубилася в натовпі".

2. Почуття невпевненості у собі. Раптом починає почуватися якось незручно в суспільстві людей, з якими в нього раніше були чудові стосунки. Йому здається, що вони поглядають на нього не зовсім доброзичливо чи навіть засуджено.

3. Проблеми з концентрацією уваги та запам'ятовуванням. Легко забуває зміст недавніх розмов, намагається згадати, що ще треба зробити. Важко зібратися з думками. Знаходимося ніби в напівсні: сенс того, що відбувається, погано до нього доходить.

4. Небажання спілкуватися з людьми. Зникає інтерес до людей. Коли вони виявляють інтерес до його особи, його це дратує. Коли дзвонить телефон, думає, чи брати слухавку.

5. Втома та розлади сну. Постійно почувається вичавленими як лимон, проте йому часто важко заснути.

6. Коливання настрою. Настрій нестійкий: періоди підйому легко змінюються глибокою депресією. Йому хочеться плакати. Такі прояви є надзвичайно характерними для стану стресу.

7. Дратівливість та запальність. Втрачає самоконтроль: у будь-який момент з найменшого приводу здатний вийти з себе, розлютитися, різко відповісти. Будь-яке зауваження зустрічає в багнети. Часом без жодного приводу "лізе в пляшку".

8. Занепокоєння. Йому не сидиться на місці: ерзає, щось перекладає чи смикає. Раз у раз його підмиває встати і кудись піти.

9. Бурхлива активність. Нерідко відчуваючи тяжкий внутрішній занепокоєння, підліток з головою занурюється в діяльність, ніби намагаючись забутися. Але стрес може проявляти себе й протилежним чином: він наполегливо ухиляється від нагальних справ.

10. Нав'язливі дії. Переїдання, зловживання алкоголем, надмірне куріння – це може бути викликано стресом. У дівчат це часом набуває форми нескінченного ходіння по магазинах і купівлі нових і нових ганчірок. Застрягання на своїх звичках, виявляються нездатними порвати з ними, змінити спосіб життя.

11. Поганий апетит. Втрачає інтерес до їжі. Він або зовсім відмовляємось від неї, або їсть без розбору все, що трапляється під руку.

12. Боязнь тиші. Йому неприємно, коли оточує тиша. Тому він або безперервно говорить, або, залишаючись у приміщенні один, обов'язково включає радіо чи телевізор. Однак може мати місце і протилежне явище: він болісно реагує на будь-який шум.

13. Наголошена увага до своєї зовнішності. Коли підлітки дуже дбають про свою зовнішність, сідають на строгу дієту або старанно займаються фізичними вправами, щоб тільки скинути вагу, це також може бути спричинене стресом.

Необхідна допомога.

Психологічна допомога необхідно починати з першого дня, як тільки дитина відійде від первинного шоку. Багато дітей переносять стрес настільки важко, що замикаються у собі, відгороджуються від оточуючих. Необхідно їх розговорити, змусити так чи інакше розповісти про те, що сталося.

Навіть якщо дитина не хоче спілкуватися, можна запитати: "Про що ти хочеш поговорити?" Адже насправді дитині хочеться висловитися, поділитися з кимось. Тільки він боїться чи не вміє. І починається розмова на сторонні теми, а потім вдається повернути те, що було. Іноді допомагають прості питання: а коли тобі стало страшно? А що сталося б, якби ти зупинився? А що тобі треба було зробити у цій ситуації? Іноді такі питання можуть травмувати, але найчастіше навпаки. Чим більше він говорить про своє потрясіння, тим швидше страшний спогад стирається. Воно блідне, втрачає своє емоційне забарвлення. Є і такий спосіб, він називається "психодрамма": ми з дитиною програємо те, що сталося, але інакше, ніж це було в реальності. Ми репрезентуємо стресову ситуацію, але в ній все режисуємо інакше, з іншим результатом. У особливо важких випадках слід звертатися до психолога.

Найголовніше, коли дитина перебуває у стресі, батьки не повинні пред'являти їй непосильних вимог. Не можна говорити: "струшся, візьми себе в руки, ти повинен бути сильним". Все це призводить до того, що дитина почувається винною. Йому здається: він завинив, бо потрапив у таку ситуацію. Важливо зруйнувати це переконання та дати малюкові зрозуміти: він має право на помилку. Звичайно, треба стежити, щоб у маленького потерпілого не виникла спокуса маніпулювати батьками як компенсацію. Проте він повинен знати, що батьки люблять його, щоб з ним не трапилося. Це дуже допомагає в роботі, і діти, як правило, швидко приходять у норму.

Скажіть: "Я знаю, що у тебе виникли труднощі з друзями, але я не сумніваюся, що ти зумієш все залагодити. Якщо я знадоблюсь тобі, я завжди буду тут". Розкажіть їм про свої спогади. Поділіться з дітьми спогадами про свої злети та падіння, і поясніть, як ви впоралися зі стресом. Розкажіть дитині історії про своє дитинство, про те, що завдавало біль і що вас бентежило. Це зробить нормальними його переживання.

Продемонструйте свій метод контролю за стресом. Ніщо не діє так добре, як демонстрація методу власного управління.

Хочеться ще раз звернути увагу на механізм стресу. Це завжди протистояння внутрішнього та несподівано нового, яке насильно нав'язується. Але людський досвід підказує: якщо ви щиро простягаєте руку допомоги дитині, демонструєте їй своє справжнє кохання, то будь-який стрес згладжується.

А оскільки близько 80% стресів у дітей походить з сім'ї, то варто проаналізувати обрану вами систему виховання щодо наявності в ній кохання».

ФРАГМЕНТИ КНИГИ
«СТРЕС У ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ: ПРИЧИНИ І НАСЛІДКИ, ЛІКУВАННЯ І ПРОФІЛАКТИКА»

О.С. Акарачкова, С.В. Вершиніна, О.В. Котова, І.В. Рябоконь

Каким бы ни был стресс, воздействие его на организм имеет общие неспецифические черты адаптационного синдрома, который протекает в три стадии: начинается в виде первичной тревоги, сменяется периодом сопротивления и заканчивается истощением.

Симптоми стресу у дітей:

· Перепади настрою; 

· Порушення сну; 

· Нетримання сечі; 

· Фізичний дискомфорт, у тому числі болі в животі та головні болі; 

· Проблеми з концентрацією уваги, що різко знижує успішність; 

· дитина стає замкненою або багато часу проводить на самоті, уникає контактів як з однолітками, так і зі своїми близькими, у тому числі батьками. 

Діти молодшого віку можуть набувати нових звичок, наприклад, гризти нігті або деякі предмети, смоктати пальці, накручувати волосся на палець або ніс, колупати в носі, кусати губи.

Старші діти можуть почати брехати, залякувати чи кидати виклик оточуючим, у тому числі й представникам влади. Звернення до них із звичайними питаннями та проханнями викликає неадекватну, часто агресивну реакцію. У дитини зі стресом можуть бути кошмари та страхи (наприклад, страх залишатися одному в приміщенні), метушливість, а також неадекватна реакція на незначні проблеми.

Стрес сам по собі дуже важливий для виживання. Однак хронічний стрес безпосередньо пов'язаний з початком та прогресуванням багатьох патофізіологічних станів.

В умовах тривалого впливу стресорних факторів порушується ендокринний, гормональний та вегетативний баланс, що призводить до дезадаптації (зриву адаптації).

Дезадаптація визначає розвиток негативних психологічних та соматичних наслідків стресу.

I. Розвивається психічна напруга, підвищується рівень неспання та надконтроль:

· надмірні побоювання і занепокоєння по дрібницях, метушливість, 

· Відчуття збудженості та перебування на межі зриву; 

· Тривожні очікування, страхи, емоційна лабільність; 

· Інсомнія (утруднення при засинанні та уривчастий сон); 

· Порушення концентрації уваги та погіршення пам'яті. 

ІІ. Змінюється робота головного мозку, ендокринної та вегетативної нервової систем:

· У напруженому режимі починають працювати надниркові залози, викидаючи кортизол і адреналін; 

· З'являються полісистемні симптоми вегетативної дисфункції у поєднанні з підвищеною стомлюваністю; 

· Наростає м'язова напруга, особливо в аксіальній мускулатурі, що супроводжується болем. 

При стресах у 4 рази збільшується ризик серцево-судинних захворювань. Стресові події можуть погіршити самоконтроль, особливо у підлітків. У цьому пов'язане зі стресом імпульсивне поведінка то, можливо витлумачено неправильно (наприклад, як дефіцит уваги і гіперактивність).

У 10-25% дітей при тривалому або багаторазово повторюваному стресі розвиваються або загострюються хронічні захворювання внутрішніх органів. Стрес у дитячому віці, особливо хронічний, провокує початок багатьох тяжких захворювань вже у дорослому житті.

Стреси часто призводять до порушень сну. Навіть після короткострокового стресу, на тлі якого мав місце поганий сон протягом кількох ночей, дитина може зосереджувати свою увагу на нездатності спати, тим самим закріплюючи проблему.

У підлітків може порушуватися добовий ритм у вигляді відходу до сну після опівночі, але у разі пробудження пізно вранці або вдень тривалість сну не змінюється. Проте соціальні чинники (наприклад, навчання у першу зміну) диктують необхідність раннього пробудження. Це негативно впливає на денну активність, знижує працездатність та успішність, підвищує ризик травм та нещасних випадків, у тому числі і на дорогах.

Сон може бути порушений внаслідок синдрому обструктивного апное сну або синдрому неспокійних ніг, що потребує обов'язкового звернення до лікаря.

Порушення сну можуть також бути спричинені прийомом лікарських препаратів чи наркотичних засобів, які приймають підлітки».